Вона невтомна, цілеспрямована, наповнена енергією, ідеями, рухом. Вогонь в її очах може запалити ентузіазмом будь-кого. А ще, перебуваючи поруч з нею, мимоволі хочеться посміхатися. Чи не в цьому й полягає основна сила жінок? Відповідь на питання ми шукали в інтерв'ю з Людмилою Геннадіївною Клєбановою, головою громадської організації «Всеукраїнська рада жінок-фермерів».
Коли й для чого була створена громадська організація «Всеукраїнська рада жінок-фермерів»? Для захисту наших сімей, чоловіків і бізнесу. Тому коли мене запитують: «А чому ви створили громадську організацію "Всеукраїнська рада жінок-фермерів"? Проти чоловіків?». Я завжди відповідаю: «Ні, в жодному разі». Ми створили Раду для того, щоб кращі чоловіки України та світу були в наших рядах як почесні члени. Часи тоді були дуже важкими для фермерів: був відсутній доступ до фінансових ресурсів. Дуже складно було отримати землю. І це, попри те, що Україна має у своєму розпорядженні найбільший земельний банк і в нашій Конституції написано, що земля — це надбання народу. Жінки фермери хотіли отримати землю, щоб на ній працювати та створювати найголовнішу цінність — продовольство. А ще ми хотіли розвивати конкурентоспроможність наших фермерів на світовому ринку. Тому що створюємо продукцію, яка, без перебільшення, сприяє поліпшенню здоров'я нації. У чому переконалися й учасники експедиції Ogorodniki.com, що проїхали пів країни. Але чому ми повинні це комусь доводити? Чому повинні боротися за головні цінності, які є такими не тільки для фермерів, їхніх сімей, жінок... Вони важливі для кожного громадянина, і України, і світу.
Як ви самі прийшли в організацію? Абсолютно випадково. За освітою я філолог. І все життя пропрацювала в школі, але була дуже активною. На початку 90-х років фермерські господарства в Одеській області зіткнулися з проблемою відсутності приватних складів та елеваторів. Їх просто не існувало, а державні організації поставили фермерам ультиматум: протягом 2 тижнів звільнити всі приміщення. Забирати продукцію було нікуди, наближалася осінь, і весь урожай міг пропасти. Мені почали телефонувати перші фермери з питанням «Що робити і як?». Тоді я їм сказала — треба об'єднуватися. Для початку, написати листи президенту України, в Кабмін, до Верховної Ради, телеграми надіслати. І, знаєте, це питання вирішилося. Це був перший поштовх, після якого люди перестали боятися дзвонити, звертатися. Спочатку ми створили громадські організації в Одеській області, потім я приїхала до Києва на з'їзд фермерів. Там були присутні жінки-фермери, і, після обговорення нагальних проблем, ми разом дійшли висновку про необхідність створення організації.
Що допомогло у створенні Ради? Нам дуже допоміг той факт, що 15 жовтня був проголошений Всесвітнім днем сільських жінок, і почалася інформаційна кампанія із просування ідеї, створення та впорядкування цього дня. Наша організація перша в Україні дізналася про встановлення цієї пам'ятної дати й вирішила цим скористатися. Насамперед, тому що наша країна все-таки аграрна була, є, і, напевно, буде: 30% населення живе в сільській місцевості. Проблема продовольства в усі часи була нагальною. Але слід зазначити, що, після голоду 30-х років, ми, на щастя, більше не стикалися з появою тривожних тенденцій нестачі продуктів. Ця галузь завжди підтримувалася на всіх рівнях влади. А наші жінки-фермери були дуже активними у своїх регіонах, співпрацювали з депутатами Верховної Ради. І ми звернулися до одного з них, Катерини Ващук. Ви, напевно, не знаєте, але вона була депутатом Верховної Ради 5 або 6 скликань і користувалася особливим ставленням з боку Президента. Тому ми попросили її організувати зустріч жінок-фермерів з Президентом України, і вона нам в цьому допомогла. Ми запросили на з'їзд фермерів Президента, Кучму Леоніда Даниловича. Він прийшов. І тоді вперше відбувся дійсно дуже конструктивний і ефективний діалог влади й фермерів. Ця зустріч дала старт десятиріччю співпраці, що принесла свої плоди: було прийнято дуже багато законів, актів, постанов, нам було простіше розв'язувати певні питання щодо землі. Зараз такі часи, коли поодинці складно щось вирішити, а на той момент ще існувала і проблема недостатнього доступу до інформації. Не було мобільних телефонів, інтернет-ресурсів. У 1999 році, здається, 12 грудня вийшов указ Президента «Про прискорене реформування сільського господарства» (розпаювання земель), і Рада жінок-фермерів зробила величезний внесок у просвітницьку роботу, що стосується цього питання, серед сільських жителів. У той час активно розвивався проєкт ООН «Підтримка жінок-фермерів України», у рамках якого ми проводили різні семінари, зустрічі. Але, плануючи захід на невелику кількість учасників, 20-25 жінок-фермерів, на самій події нерідко зустрічали чоловіків, які приходили разом з ними й говорили: «А чому ви нас не запрошуєте?». Саме тоді ми усвідомили, що фермерство — це сімейний бізнес. І дуже вдячні чоловікам-фермерам, які підставляють плече своїм жінкам, і завжди на всі заходи пускали представників нашої громадської організації. Завдяки проєкту «Підтримка жінок-фермерів України» ми змогли залучити висококласних лекторів, консультантів, тренерів, які не просто розповідали, а й надавали безпосередню допомогу в оформленні, отриманні документів. Люди дякували нам: «Якби ми не отримали цю інформацію, то, напевно, і не стали б власниками землі».
Чи стикалися з опором з боку самих фермерів? Так, часто, особливо від бабусь чули: «А навіщо мені ця земля?». Тобто вони навіть не розуміли, що це таке. Тому Рада жінок-фермерів завжди була дуже дієвою організацією. Ми відразу почали активну міжнародну діяльність: понад 250-ти жінок відправили на різні програми навчання за кордон. Члени нашої організації їздили до Америки, Німеччини, Франції, Ізраїлю,вивчали кооперативний рух, відвідували Швецію з учнями. Ми завжди розуміли, що сільське господарство має йти в ногу з наукою. Адже ми можемо безпосередньо випробувати інновації вчених і отримати загальний результат.
Яка ситуація в Раді сьогодні, скільки учасниць в організації, і в яких областях вона працює, чи об'єднує організація жінок-фермерів з усієї України? У нас Всеукраїнська громадська організація. У всіх областях ми маємо свої представництва, а в селах — ініціативні групи. Ми працюємо практично в кожному регіоні, а особливо активно — з жінками-лідерами. На цей час відбувається ротація учасниць. І дуже приємно, що в організацію вступають молоді дівчата.
Який вік жінок в організації, чи є зміна поколінь? Зміна є. Але існує серйозна проблема: середній вік фермерів, і, зокрема, жінок-фермерів — 45+. Ми самі не зможемо впоратися з цим. Все залежить від умов, які створює держава для розвитку малого підприємництва, точніше мікропідприємництва. Тому що не завжди можна назвати бізнесом виробництво або заняття сільським господарством. Так, є круті господарства, які вже виросли в бізнес. Але, в принципі, це самозайнятість, це підприємництво. І тут потрібна спеціальна державна програма для того, щоб мотивувати молодь до роботи на своїй землі. Мені дуже боляче, коли бачу, що молоді люди, в яких є земля, їдуть, кидають її, або здають в оренду. А їдуть працювати на той же збір ягід, овочів і фруктів за кордон. У нас, правда, є і позитивні приклади. Учасниця нашої громадської організації з Рівненської області, Ірина Павлова, їздила працювати за кордон. Але не просто працювала — переймала досвід. І більш того, своєю віддачею, відкритістю, працьовитістю, сердечністю вона настільки вразила закордонних роботодавців, що згодом вони стали її партнерами й допомогли розпочати свою справу. І у неї зараз усе добре: активно розвиває ягідний бізнес у Рівненській області.
Людмила Геннадіївна, а ви знаєте кожну жінку-фермера, у кожному господарстві побували? Лідерів — так, знаю. Раніше їздили дуже часто, зараз менше. Але 80% я точно знаю. Зараз, завдяки українському проєкту бізнес-розвитку плодоовочівництва, у Запорізькій, Миколаївській, Одеській, Херсонській областях збільшується кількість фермерів. І фізично всіх охопити вже дуже складно. Але ми є в Viber'e, усі один одного знаємо. Facebook показує, у кого день народження, і ми обов'язково вітаємо. Знаємо, коли в когось відбувається важлива подія, і маємо майданчик для обміну думками. Тобто зараз наша організація є великою мережею, в якій постійно підтримується зв'язок.
Розкажіть кілька слів про ваших лідерів? Наші лідери — це люди старого гарту, вони альтруїсти. Тобто потреби організації для них дуже важливі. Вони живуть цим, підтримкою своїх підопічних жінок-фермерів. І, коли інші люди бачать таку віддачу, вони, звичайно, відгукуються. Ви вже знайомі з Надією Петрівною Коломієць із Запорізької області, Вірою Олександрівною Машинською з Херсонської, Адою Тимофіївною Кожухаренко з Одеської, Любов'ю Терещенко з Полтавської, Іриною Павловою з Рівненської, Вірою Кирпонос з Житомирської, Любов'ю Євгенівною Малою з Кіровоградської. Щиро вдячна їм за те, що вони є! А зараз нашим і моїм основним завданням є підготовка гідної зміни. Раді жінок-фермерів понад 20 років, і ми переконалися, що ця організація дуже потрібна! Багато розв'язують свої питання завдяки членству в ній. І, звичайно, необхідно докласти всіх зусиль, щоб організація продовжувала жити далі.
Як стати членом організації? Це дуже просто. Будь-яка сільська жінка може прийти до місцевого підрозділу Ради жінок-фермерів, познайомитися, написати заяву й стати членом організації. Ось тільки що, перед зустріччю з вами, мені прийшло повідомлення з одного району Запорізької області про те, що все село хоче ввійти в Раду жінок-фермерів. Уже 15 жовтня вони проведуть збори й офіційно вступлять в нашу громадську організацію. А що зараз робиться для підготовки зміни? Ми звертаємо увагу на молодь, працюємо з нею. Показуємо приклади діяльності й підіймаємо загальний імідж сільських жінок. Намагаємося донести важливість їхньої праці. Найголовніше, що зараз у нас є лідери, з яких хочуть брати приклад. Ми створили нову генерацію жінок у сільській місцевості, коли жінка-лідер, жінка-фермер і жінка-підприємець — це все одна й та ж людина. І вона підтримує серцебиття нашої економіки. І мені здається, що в цьому — наше майбутнє. Я дуже вдячна всім нашим жінкам-фермерам, які, попри всі складнощі, залишилися вірні собі, а найголовніше: шалено люблять Україну. Тому що ті, хто тут працюють, залишилися, не поміняли свою землю на якийсь щасливий міраж, знають, що ми разом зі своєю країною. Ми перенесемо всі труднощі й зробимо все можливе, щоб Україна стала квітучою! Що б Ви хотіли сказати жінкам-фермерам на честь Всесвітнього дня сільських жінок? Ви знаєте, ми були першою організацією в Україні, яка зібрала форум, присвячений Всесвітньому дню сільських жінок. Мені дуже приємно, що сьогодні вже всі міжнародні організації відзначають цей день. Він знайшов свій відгук у масах і об'єднує все більше людей. І, напевно, головною причиною цього є факт незримої присутності сільської жінки в кожному будинку: ви сідаєте вранці снідати, а на столі молоко, масло, сирок. А звідки ці продукти? Усе створено теплими, турботливими, ніжними жіночими руками. Ви знаєте, якщо сільська жінка буде жити добре, то все буде добре і в країні. Тому 21 століття — це століття саме сільських жінок. Згідно з прогнозами, до 2050 року населення планети має подвоїтися, а значить, зросте попит на харчові продукти, плюс відбувається постійне погіршення екології. Цей виклик, передусім, змушені будуть прийняти сільські жінки. І думаю, що вони з гідністю з ним впораються. Хочу ще з гордістю відзначити один факт про українок: у всіх країнах фіксується дуже низький освітній рівень сільських жінок, а у нас — найвищий у світі. Про це свідчать не тільки результати наших національних досліджень. За даними канадського фонду, 80% сільських жінок в Україні мають вищу, середньо-спеціальну або середню освіту. Це спадщина наших предків, наших батьків, і нам необхідно обов'язково її зберегти. Це наше надбання, велике надбання України, адже освічена жінка — це здорова земля, здорова земля — це здорова планета!