Такий висновок британські дослідники оприлюднили в науковому бюлетені Frontiers in Sustainable Food Systems після аналізу сільськогосподарських даних із трьох європейських країн.
В Бангорському університеті (Великобританія) група вчених на чолі з Марселою Коста дослідила екологічний та споживчий ефект залучення бобів (гороху, квасолі, нуту, сочевиці) до традиційних сівозмін злаків (пшениці, ячменю) й олійних культур (ріпаку, кукурудзи).
Оцінці підлягав десяток сівозмін трьох типів чергування: зернових із зерновими, зернових із олійними і зернових із комбінацією олійних та бобових. На показниках трьох – шестирічного періоду аналізувалися врожайність та екологічна складова вирощування аграрних рослин у різних геокліматичних зонах — італійській, румунській та шотландській.
У процесі вивчення застосовувалася так звана циклічна оцінка: від заготівлі посівного матеріалу до збирання врожаю. Дослідження проводилися за 16 пунктами впливу: споживанням води, парниковим ефектом, тепловим забрудненням, виснаженням земель, впливом на здоров'я тощо. За формулою співвідношення до норми калорійності та вмісту білка з клітковиною дослідники розрахували поживну цінність агрокультур при різнотипних сівозмінах.
Найліпші показники відзначено у Шотландії: місцеві сівозміни зернових із бобовими супроводжувалися мінімальним впливом за всіма категоріями, а потребу посівів в азотних добривах залучення бобів скоротило майже вдвічі.