Автором «переносного» саду стала професорка кафедри ландшафтної архітектури – Арусяк Габріелян. Своїм проєктом вода закликає людство замислитись про дистопічне майбутнє, яке рано чи пізно очікує на людство. Презентація винаходу відбулась в Римі.
Жилетка виконана за технологією вертикального озеленення. В основі – повсть, засіяна насінням. Цей матеріал добре поглинає вологу, подібно до губки. Удобрювати рослини архітекторка пропонує за допомогою поту та урини носія. З цією метою в жилетці встановлена спеціальна система з фільтром. До того ж, передбачається, що портативний сад стане домом ще й для комах, котрі приноситимуть йому користь.
Авторка вважає, що через кілька століть збитки, нанесені природі людством, зроблять ґрунт не придатним для вирощування овочів та фруктів, а отже людям доведеться шукати альтернативу.
Ідея для створення портативного саду прийшла до Арусяк під час вагітності. Вона часто міркувала над тим, як організм матері виробляє і транспортує дитині всі необхідні поживні речовини. Саме ці думки підштовхнули її до головного питання чи здатне тіло людини стати частиною міні еко-системи і чи вдасться використати його як основу для вирощування їжі.
Відповіддю на питання став прототип жилету, який за кілька тижнів приніс декілька кілограмів врожаю капусти, полуниці, грибів, гороху і навіть шавлії.
Авторка проєкту стверджує, що в жилеті дуже тепло, однак достатньо сиро, по цій причині носити такий сад на собі довго не вийде. До того ж він достатньо важкий.