Унікальну природу дельти Дунаю землеописувач Скимн Хіоський назвав дивним видовищем. На щастя, слова давньогрецького географа знаходять підтвердження і понині. Екзотичні острови на кордоні України і Румунії зберегли рекордне рослинне та тваринне різноманіття.
Українська Венеція У 230 кілометрах від Одеси є місто на воді Вилкове. Це вражаюче місце у Бессарабії мандрівники порівнюють із Венецією, називаючи житлові квартали вздовж каналів «нашою відповіддю італійцям». Дорогами між будинками тут служать кладки та містки, а човен є більш звичним засобом пересування, ніж колісний транспорт. Машини місцевим жителям ні до чого: містом можна пересуватися або пішки, або вплав, тому замість гаражів у тутешніх дворах — причали.
Освоювати плавні перші мешканці почали не від хорошого життя: на початку XVIII століття у непрохідну глушину тікали від релігійного переслідування прихильники старої віри. Домівки, сади та городи вони облаштовували на намивних островах, вручну нагромаджуючи мул із каналу.
Живуть старовіри тут і зараз: без комунальних зручностей і сучасних комунікацій. На островах без світла, газу та води постійні мешканці виживають городництвом і рятуються дідівської вірою. До речі, нащадки пустельників не зачиняються від туристів і радіють гостям, коли ті приходять не з порожніми руками.
Нульовий кілометр Погостювавши у старовірів, обов'язково замовте байдаркову екскурсію по озерах із лататтям і рушайте на катері до Нульового кілометру. Знаходиться він у 20 кілометрах від кордону з Румунією, у місці зустрічі Дунаю з Чорним морем.
Дунай є другою за довжиною рікою в Європі (понад 2850 кілометрів) і єдиним руслом, що вимірюється проти течії. Відлік його довжини починається не з витоку, а з дельти. Так забажали ентузіасти-екологи і закріпили незвичайне рішення пам'ятним знаком на острові Анкудінів. Цікаво, що крім української версії Нульового кілометру, є ще румунська: сусідня країна встановила свій знак на молу міста Суліна. І, звичайно, не втратили нагоди залучити туристів німці, які поставили покажчик про початок великого Дунаю біля гірського струмка у масиві Шварцвальд.
У дельті Дунаю можна досхочу порибалити (не забудьте снасті), пригоститися місцевим вином «Новак», трав'яним чаєм і знаменитою дунайською юшкою, приготовленою на багатті кухарями турбази. Бази відпочинку чекають на туристів цілий рік (шанувальники підлідного лову теж без трофеїв не залишаться: взимку приїжджайте за окунем та щукою). Та й до чорноморського курорту Приморське — лише 20 кілометрів.
Рай для птахів Пташиним раєм дельту Дунаю визнали орнітологи всього світу. Невичерпний кормовий ресурс заповідних плавнів сприяє концентрації тут понад 300 видів пернатих. Це місце відпочинку перелітних зграй і акваторія зимівлі 120 водоплавних видів. Тут розташовуються гніздування сірої гуски та чаплі, лебедя-шипуна та лиски, крячки та чайки. Можна зустріти і рідкісних птахів із Червоної книги: кроншнепа й огара, орлана-білохвоста та червонозобу казарку, водомороза та колпицю, пеліканів кучерявого і рожевого.
Пелікани — «візитна картка» мілин, куди величні південні птахи прилітають на літо підгодуватися. Цікавою особливістю їхнього способу життя є традиція гніздуватися на румунському боці дельти, а харчуватися — на українському. Прилітаючи до нас наприкінці березня, восени вгодовані пелікани махають нам крилом. Дельту вони залишають до наступної весни, вирушаючи зимувати у тепле Середземномор'я й екваторіальну Африку.
Безлюдний острів Дунайська дельта складається зі сотень островів, відомих найбільшими очеретяними заростями у світі. На острові Єрмаков не мешкають люди, проте необжитим його назвати не можна. Крім численних птахів, у Дунайському біосферному заповіднику можна сфотографувати буйволів і диких коней. Перших сюди привезли із Закарпаття, а дві кінські сім'ї породи «Польський коник» нещодавно прибули із Латвії. Природний випас має зберегти мозаїчний ландшафт і біорозмаїття заповідного острова (раніше із цим завданням справлялися зниклі тарпани).
Острови й озера дельти, а також двокілометрова смуга морського узбережжя являють собою унікальну екосистему з 563 видами флори. Високу біологічну продуктивність тутешніх рослин вчені пояснюють великою кількістю родючого мулу з річки. У прибережних заростях 200 метрової ширини ростуть три види верб, а на морському узбережжі — так звані «приборкувачі пісків»: обліпиха, тамарикс і аморфа. Особливу ж цінність мають релікти: біле латаття і плавун, водяний горіх та сальвінія.
Повернення до витоків До «незайманого» стану острів Єрмаков повертали спільними зусиллями: у 2010 році на відтворення його природної екосистеми було отримано фінансування від Світового Фонду Дикої Природи. А першим досвідом вирішення такого завдання стала модель «реанімації» острова Малий Татару. З 2003 року за підтримки WWF місцевому лісгоспу вдалося відновити тут природне біосередовище, реалізувавши проект вартістю 100 тисяч євро. Витрати на відродження дикої природи окупаються вже сьогодні: прибуток від екотуризму перевершує доходи від екстенсивного землеробства.
Острів, який можна обійти за годину (6х1,6 кілометрів), знову сповнився озерами. Слідом за рибою на Малий Татару повернулися птахи, з'явилося поголів'я диких котів, лисиць і кабанів. І вже півтора десятки років тут вільно бродять привезені 2005 року дикі сірі корови — нащадки винищеного 300 років тому степового тура. Стадо у 50 голів можна зустріти і на звірячих стежках, і на піщаному пляжі у Верхньому Шпилі. Тварини більше не бояться людей. У цих місцях господарює природа, запрошуючи нас відпочити у неї у гостях.
За матеріалами проєкту Ukrainer