Формування привабливого запаху було еволюційним пристосуванням рослини-прянощі для залучення летючих лисиць, повідомляє The Royal Society.
Польові дослідження американських науковців у Коста-Ріці підтвердили гіпотезу про вплив фруктових кажанів, котрих ще називають летючими лисицями, на рослини запашного перцю. Одночасний розвиток тривалістю в мільйони років зробило «сусідів» із флори та фауни залежними один від одного.
Оскільки у тропіках та пустелі на кажанів природою покладено відповідальну місію запилення і розповсюдження насіння, рослинам є життєво важливо не залишитися поза увагою рукокрилих. Водночас летюча лисиця — не бджола, яку вабить яскрава квітка. Фруктові кажани мають слабкий зір, тож рослинам доводиться розраховувати на інший орган почуттів запилювачів та рознощиків насіння — нюх.
За припущенням дослідників, за аналогією з тим, як квітучі рослини інтенсифікували впродовж еволюції для залучення колібрі яскравість пелюсток, «тактикою» запашного перцю стало насичення аромату: гострий запах став більш помітним для рукокрилих.
Науковці представляли чотири університети США: Нью-Йоркський, Вашингтонський, Аризони та Середнього Теннессі. Під час дослідження наукова група ідентифікувала в запашному перці близько 2,5 сотень відповідальних за залучення мишей летючих органічних сполук. Деякі компоненти аромату є характерними також для інших прянощів (зокрема, гвоздики та кориці), але в цілому склад букета запахів у кожної рослини — свій.
Після вилучення хімічних речовин із запашного перцю дослідники вивчили послід місцевих летючих лисиць (вони представлені трьома видами) і з аналізу фекалій визначили раціон їх харчування: у всіх зразках були виявлені ароматні плоди запашного перцю.
Тоді вчені перевірили, яким незрілим плодам миші нададуть перевагу: звичайним, у котрих ще не сформувався запах, або генетично збагаченим запашними речовинами. Вибір тварин виявився передбачуваним — аромат миші асоціювали із стиглістю плодів.