Вимушена ізоляція людства мала свої позитивні й негативні наслідки для стану навколишнього середовища. Відсутність людей подекуди призвела до збільшення популяції тварин, але з іншої сторони, скасування робіт з охорони в певних місцях спричинило погіршення ситуації, розповідає SmithsonianMAGAZINE.
Минулого року під час активного періоду ізоляції новинні портали вибухнули повідомленнями про те, що за відсутності людей природа поверталася до більш здорового, незайманого стану, як то дельфіни в каналах Венеції, Італія, та пуми на вулицях у Сантьяго, Чилі. Але нові дослідження показують, що справжній ефект раптового вилучення людей з екосфери виявився набагато складнішим.
Як розповіла Аманда Бейтс, еколог з Університету Меморіалу в Ньюфаундленді й Лабрадорі, Канада, вона очолила міжнародну групу з 350 дослідників, щоб зібрати дані про вплив самоізоляції людства на планету загалом. Команда проаналізувала дані сотень наукових програм моніторингу, а також повідомлення ЗМІ з 67 країн, проте так і не змогла дійти єдиного розуміння, було це корисно чи шкідливо.
По всій планеті відчутно зменшився рівень забруднення повітря та шуму, оскільки промисловість, видобуток природних ресурсів і виробництво призупинились. На пляжах, у парках і місцях відпочинку було менше сміття, а закриття пляжів у деяких районах спричинило повернення туди диких тварин. Наприклад, у Флориді збільшення площі берегової лінії привело до 39-відсоткового збільшення успішності гніздування морських черепах. Вилов риби в океані впав на 12 відсотків, і менше тварин було вбито внаслідок аварій транспортними засобами на дорогах і воді.
З іншої сторони, багато екологічних програм і проєктів зі збереження біорізноманіття та цілісності екосистеми, а також проєктів, спрямованих на боротьбу з інвазійними видами, довелось закрити або заморозити, що призвело до значних втрат. Місця, які залишились відкритими для туристів, були переповненими й засміченими, що ускладнювало гніздування птахів і спокій місцевих видів, окрім того, значно зріс рівень браконьєрства й незаконного вилову риби. Досвід ізоляції дозволив науковцям побачити те, як людське втручання здатне підтримувати функціонування певних екосистем. Наприклад, недостатній відстріл арктичних гусей під час міграції через Канаду й США призвів до того, що вони активніше випасали рослинність тундри, коли повернулись додому, чим зрушували хитку рівновагу для інших місцевих видів.
Попри все, науковці вбачають у вимушеній ізоляції величезний плюс, адже вони змогли отримати дані про слабкі місця природоохоронних програм і здатні точніше спрогнозувати зміни, які настануть у майбутньому, якщо із загального планетного рівняння вилучити людину. Отриману інформацію можна використовувати при розробці більш ефективних форм збереження біорізноманіття, що враховують усі способи впливу людей на оточення.
«Запобігання майбутнім пандеміям людства вимагає прийняття рішень на користь захисту великих територій суші й океану. Процвітання всієї системи лежить в комплексному підході, довгостроковому, стабільному й адекватному фінансуванні, стійкій, зацікавленій позиції кожного жителя планети», — говорить Елісон Вудлі, старший стратегічний радник Канадського товариства парків і пустелі й один з учасників проєкту. Важливо зрозуміти, що люди й природа не протиставляються один одному, а існують пліч-о-пліч і те, наскільки цей зв’язок тісний, стало особливо відчутним за короткий термін ізоляції.