У село Покровське на демонстраційний показ сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу "Жовтневий" мене привезла голова Жовтневої сільської ради пані Наталія Антипенко, щоб особисто розповісти та показати, як бажання мешканців переробляти молоко на власній території розвиває малий бізнес на селі та підвищує спроможність громади.
— Жіночка, а ви хто? Щось мені ваше обличчя дуже знайоме. Ви не з телебачення? — питає в мене біля паркану будівлі молочного кооперативу колоритна тітка з вилами. — Ні, я не з телебачення, я з порталу “Огородники ньюз”. Хочу познайомитися з мешканцями вашого села, які працюють у кооперативі, — долучаюсь до розмови я. — Ааа, бо я всіх пам'ятаю, хто до нас приїздіть, газети усі, усі читаю, телебачення дивлюсь.
— Ірино, Ірино! Іди но сюди, зараз у тебе інтерв'ю будуть брати, — командує тітка і на мить втрачає інтерес до мене. Наче пригадуючи мету своєї присутності, вона починає інтенсивно згрібати сухе бадилля вилами.
До мене підходить гарна молода жінка з приємною посмішкою: — Я Ірина Царьова. У мене сімейна ферма на 20 голів. — Корів чи кіз? — уточнюю я. — Корів, корів… — Та де там 20 голів, як в тебе штук 100 там, мабуть, — не відриваючись від роботи, вносить корективи тітка. — Та ні, дійних на цей час 27, — уточнює Ірина. — Усе про вас сусіди знають, так? — питаю я. — Та все знають, — сміється Ірина, — баба Свєта у нас Штірліц. Ферму збудовано на 20 голів, а у нас їх вже 27, а загалом скота 70 голів, тому що тут є і нетелі, і телята, і бички. — Майже 400 літрів молока на добу! А ринок збуту є? — цікавлюсь я. — Ринок збуту у нас кооператив. На селі кожен чимось займається: хто розсаду вирощує, хто овочі, а ми корів усе життя тримаємо. Спочатку у нас було 10 голів, молоко возили на ринок, а коли утворився кооператив, реалізовувати молоко стало просто. Тепер наше діло худобу тримати та годувати. Молоко здоїли, злили у танкер, де воно охолоджується, а далі вже турбота кооперативу — то молоко переробляти або продавати молокозаводам. Голова Жовтневої ради пані Наталія Антипенко долучається до нашої розмови: «Наш кооператив засновано у 2008 році. Головною метою було створити нові робочі місця у селі, щоб допомоги людям, якщо не гідно жити, то хоча б виживати в ті скрутні часи. Почали роз’яснювати людям переваги організації сімейних ферм. За допомогою проєкту «Розвиток молочного бізнесу в Україні», вже у 2012 році розпочали свою роботу у будівлі старої німецької школи, яку вподобали у нашому селі. Сьогодні у нас є молочний кооператив “Жовтневе”, безмінним керівником якого є Руслан Горенко, і зараз кооперація допомагає фермерам отримувати прибуток від спільної праці та ефективно господарювати на власній землі».
Пан Руслан продовжує: «Ідею створення кооперативу подала нам Наталія Іванівна, а допомогла зареєструватися Міжнародна благодійна фундація “Хайфер Проджект Інтернешенл". Співпрацю почали з ТОВ "Данон Дніпро", здавали їм молоко. У перший день роботи, у березні 2013 року, зібрали 347 літрів молока.
Сьогодні також було відвантаження, але ви трохи запізнилися. Ми здали 12 тонн і тепер наше молочко їде у місто Канів, Черкаської області, до “Клубу сиру”. Зараз кооператив працює у шести районах, і базується на сімейних фермах. Ми пишаємося тим, що саме жінки стали у нас засновницями та керівницями». Як приклад приводять першу "ластівку" кооперативу — Ірину Царьову. Саме на її фермі використовується “холодний метод” утримання худоби: тобто у корівнику взимку утримується тільки дійне стадо, решта тварин зимує на дворі. Молоко на фермі виробляється "безконтактним способом". Завдяки доїльному апарату туди не потрапляють бактерії, а зберігається воно у спеціальному резервуарі для охолодження.
— А корма де беруть? — питаю я. — Корма фермери заготовляють самі, сільська рада виділила землю для випасу тварин та під заготівлі кормів, так що у цих питаннях ми працюємо у тандемі, — відповідає Наталія Антипенко.
«“Відерного” молока, того що збирають по дворах, у нас давно вже не має, всюди стоять охолоджувачі й после доїння молоко протягом тридцяти хвилин потрапляє у танкері. Ціна за якою приймають молоко у кожного члена кооперативу своя, але базова становить 5,40 грн за літр. У залежності від жирності йде доплата», — розповідає пан Руслан. При організації ферми на 10 голів кооператив виділяє фермеру подарунки: доїльний апарат DeLaval, систему вентиляції та мікроклімату, поїлки. В цілому вартість обладнання становить 6 тисяч доларів. Нещодавно, 9 вересня, тут відкрили сімейну ферму Світлани Єгунової, де утримуються 20 корів. У корівнику встановлено сучасну систему видалення гною, і її онуки з задоволенням тестують роботу нового обладнання.
Новоспечена власниця, Світлана Єгунова, розповідає: — У мене всі питають: «Страшно тобі було?». Та що ж там страшного, нічого не страшно! Швиденько відкрилися і все! З 19 ферм ми єдині, що облаштували корівник транспортером.
— Світлано, як же ви зважилися відкрити сімейну ферму? — питаю я. — Іншого виходу не було. Працювала раніше комірницею в селі — і не було у нас нічого. Я чекала коли приберуть урожай на полі, йшла і вибивала соняшник, який залишився, продавала його, бо він грошей коштував, а мені треба було дітей годувати. Завела корів, з часом стадо у мене збільшилося до 17 голів, — розповідає жінка. А я з нетерпінням чекаю продовження розповіді.
— Що далі? Прийшла до першого заступника Токмацької райдержадміністрації Фролова, й кажу: «Миколайович, корови у мене є, треба землі під косовицю». Саме Фролов у той час землею займався. Він мені поставив ультиматум — або я створюю ферму та отримую землю, або... Я трохи вагалась, але згодом написала заяву, зібрала всі документи, й через деякий час отримала дозвіл на будівництво. І, ось, 1,5 мільйона гривень наче у мене ніколи й не було. І це тільки ті витрати, про які я пам'ятаю, а по дрібницях — з рахунку збилася давно. У будівництво вклали все, що було: і татові паї, і мої, і особисті заощадження, але ферму побудували добру.
— Світлана Михайлівна, ось ви кажете, що корів завжди тримали, а як молоко реалізовували? — Молоко здавали, бо немає у мене той торгової жилки. Зараз півлітра сметани на ринку 60 гривень коштує. Коли я бачу, що старенька приходить з майонезною баночкою за цією сметаною, мені соромно сказати: «Бабуся, дай мені 30 гривень». За що, за дві ложки сметани? Я ніколи не скажу так, не можу… Авжеж, у собівартість цієї сметани вкладено наш труд, але я ж розумію і бачу яке положення у людей. І дітей так вчила: «Сьогодні ти високо, а завтра низько. Треба, щоб ти йшов і не соромно було людям в очі дивитися».
— Свєто, так для чого ви вступили до кооперативу? — Ой не знаю. Якось я прокинулась, впевнена, що тут має бути моя сімейна ферма! Ще й Горенко сказала, що я ще поживу тут, у кооперативі, а потом зроблю свій цех по переробки молока. Він тоді засміявся, але я впевнена — буде ще він до мене молоко на переробку возити.
— Світлана на фермі зараз працюєте ви. Діти та онуки планують продовжувати вашу справу? Адже зараз молодь не хоче жити на селі. — Розумієте, можна поїхати з села, але село не вийде з тебе ніколи! Мені вже шостий десяток, і повірте, я у житті маю все що хочу — мені вистачає на хліб з маслом й ковбасою, що погано чиститься. Мені не треба нічого зайвого. Дочка живе в Києві, коли приїздить — скандал страшенний! Хоче мене до міста забрати. А я кажу: «Та ні, тут я народилась, тут хрестилась, тут я Єгунова. Тут своя земля і тільки тут я залишаюся собою»!
Анжела Горбань — пасічниця, засновниця і власниця бренду "Мед в похід", представниця Ogorodniki.com в Запорізькій області, головний редактор Ogorodniki.news.